Гламурная мамочка

а вам за вірш Сосюри "так ніхто не кохав"

Колись я не читатиму казки,
Не буду цілувати діток рани.
Я знаю, швидко пролетять роки,
І більше не захочуть діти мами!

Колись піти я зможу вже без них.
За руку теж не буду їх тримати.
Та знаю, що і серед днів таких
За них я буду, все ж, переживати!

Колись не буде: “мама, йди сюди….”
Колись не буде: “мама, йдем гуляти….”
Колись не буде: ” мама, щось купи…..”
Не буде: “мама, ми вже хочем спати….”

Колись сімейні фото на стіні
Про будні й свята діток нагадають!
А зараз сонно просять увісні:
” Накрий…. Бо наші ніжки замерзають!”

Колись у мене буде вільний час.
Колись для себе зможу щось зробити.
Та знаю, що думками повсякчас
Дітьми я буду безперечно жити!

То ж поки ще мене біля дверей
Чекають найдорожчі дві людини,
Біжу в обійми до своїх дітей
Й радію їх дитинству щохвилини!

Автор: Христина Кравчишин

Маруська дуже гарний вірш, правда сумний трошки...

khalisi
ЛЮБОВ
Дзвенять німою тугою ліси,
Коли їх ніч тремтлива обнімає
І від очей у ревності ховає
Принади їх первісної краси.
Бринять живою радістю ліси,
Як ранок спалахне на небокраї,
Як сонце огняне завісу піднімає
Із їх первісної і чистої краси.
Мені здається,— може, я не знаю,
Було і буде так у всі часи:
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
І тому світ завжди благословляє
І сонце, що встає, і серце, що кохає.
04.12.1956 Василь Симоненко

2 сердечка, 40 пальцев,
Моя девочка и мальчик
2 пупочка, связь незрима,
Я люблю и я любима.

Вот они, 4 ножки,
Побежали по дорожке,
Вот 2 ротика смеются,
Как же тут не улыбнуться?

Обняли 4 ручки,
Не страшны ни гром,ни тучки.
Носа 2, 4 пятки
Будьте дружными, ребятки!

Всё я в них пересчитала,
Все у них расцеловала.
40 пальцев, 2 сердечка
А вот счастье БЕСКОНЕЧНО!

Спасибо за рубрику!
Очень нравится.
Вот прочитала, хочу поделиться, первые три строчки и моя реальность:

Человек бежит по жизни не жалея ног.
Дом - работа, дом - работа, отбывая срок.
Выходные - передышка, отпуск, как привал.
Старость, пенсия, одышка... А куда бежал?

Добавлено спустя 19 минут 27 секунд:
«Життя — театр, а люди в нім — актори...»
В. Шекспір

На вивороті душі є ледве помітні шрами —
Колишніх розчарувань такий собі результат.
Я — головний герой своєї життєвої драми
І краще за мене цю роль немає кому зіграть.

Вистава мого життя прожита без репетицій.
Щось в ньому ішло «на біс», а дещо було не в лад.
Я згодна, життя — театр, з одною лише різницею.
Нема бутафорії в нім, все справжнє — від болю до втрат.

Автор Катерина Сенченко (Рубан)

Не жалейте никогда мужчину!
Не пытайтесь стать «второю мамой»,
Пусть он будет «богом», «господином»,
«Мужиком» с приставкой «самый-самый»:

Самым сильным, самым дорогим,
Крепким тылом, дружеским плечом,
Самым милым, близким и родным,
Тем, с кем все проблемы нипочём!

Не пытайтесь у него отнять
Истинно мужские увлеченья:
На футбол старайтесь отпускать,
В сауну к друзьям на день рожденья,

На рыбалку утром в выходной
Пусть ваш благоверный умотает,
Или в Интернете, в час ночной,
В Контр Страйк по фэбосам стреляет!

Пусть он в ванной полку сам прибьёт,
Никаких «Да мне самой не трудно».
Сумки пусть тяжёлые несёт,
Завтраки в постель готовит утром.

Будь женою дома, при друзьях;
В спальне — ненасытной и распутной;
Королевой — рядом с ним в гостях.
Только ничего не перепутай!

Если будешь толстой и ленивой —
Муженёк на сторону уйдёт!
Не топи его в слезах ревнивых —
Это до добра не доведёт!

Не держи его, как пса, у ног.
Отпусти — и он к тебе вернётся.
Просто, чем короче поводок,
Тем быстрее он с него сорвётся!

Никогда! Ты слышишь?! Никогда
На него не действуют угрозы
Лучше похвали и он тогда,
Для тебя с небес достанет звёзды!

© Евгения Шёпот

Kat£rjuga

Осінній вечір, дощик цяпотить
По вікнах мов сльоза стікає
Іду у сон щоб відпочити,
Тебе у ньому теж чекаю.
Промочить землю і асвальт
Залишить десь свої картини.
Коли постукаєш в вікно
Для тебе легко і відчиню.
Чекати буду твій візит
Слова у рифмі підготую,
Бо подих твій на відстані
Всім серцем вже відчую.
А як не зможеш ти прийти,
Чи може дощик помішає
У щасті й усмішці ти спи
Хай серце спокій всю ніч має.
Петро Красінчук ©