Гламурная мамочка

На окне, где любил ты сидеть, вся в бутонах герань.
И никто не кладет полосатую лапку в ладошку
Столько лет пролетело, а кажется ,будто вчера
Принесла я домой, подобрав, эту верную крошку.
Я стараюсь не плакать, но катится слез череда
Не забуду, люблю – этих слов ты не слышишь, конечно.
Сколько б дней не прошло, не забудется эта беда.
На одно лишь надеюсь – тебе хорошо там навечно.
Приходи, пошуми , и попрыгай – я слышу тебя.
Заменить, позабыть – не про нас этих слов вереница.
Буду помнить всегда, буду помнить,все так же любя.
Слыша ночью дыханье твое,там на Радуге тоже не спится?

Kat£rjuga
До слез....

Я так довго тебе шукав,
Не повіриш… – здається вічність…
Не пророк я, та все ж, знав...
Буде наших доріг пересічність!
Подивись, міріади вогнів,
Прикрашають вечірнє місто,
Давай просто, без зайвих слів,
Ми наповнимо тишу змістом.
Щастя ніби короткий сон,
Де панують любов та спокій…
Лиш би наші серця в унісон,
Стукотіли багато років.
Я без тебе не зможу йти,
В нас на двох одна дорога!
Головне в житті зберегти,
Почуття даровані Богом.
Ігор Жулянський

Яке то щастя - спокій у родині,
Коли панує Божа благодать,
У кожнім серці - щирості дитинні,
А на устах - премудрості печать!
Яке то щастя - затишок в оселі,
Де торжествує небо і земля;
В душі витають мрії-каруселі,
І з тиші в'є гніздечко ангеля!
Яке то щастя - жити у любові,
Коли квітують радістю серця
І помисли вершаться веселкові
В покорі до небесного Отця!
© Оксана Радевич-Грабовська

Добавлено спустя 23 минуты 54 секунды:
Я щаслива, що я українка,
Що живу на прекрасній землі,
Де знайома є кожна стежинка,
Де співають пісні солов'ї.
Я пишаюсь, що я українка,
Де просторів краса чарівна.
Вишивану вдягаю кофтинку,
Це матуся рідненька дала.
Я горджуся, що в мене є мова,
Що як дар мені дали батьки.
Неповторну красу її слова
У душі збережу навіки.
І нехай чужі манять дороги,
В мандри кличе незвіданий світ.
Повернуся до свого порогу,
Де калини й верби первоцвіт.
Бо це рідна моя Батьківщина,
Тут народ мій живе крізь віки.
Найсвятішу мою Україну
Захищали колись козаки.
Я щаслива, що я українка,
Що живу на прекрасній землі.
Найдорожчу у світі перлинку,
Ангел несе на своїм крилі.
© Софія Дякунчак

Верніть мене в дитинство хоч на трошки,
Де ще в майбутньому усі мої граблі...
Де ще героєм був Котигорошко,
Де вірилось в летючі кораблі...

Де пінка з молока — огидне саме,
Де привід для печалі — це дощі...
Де молода й така квітуча мама,
Де ще нема латок в моїй душі...

Туди, де бруд — пісок навпІл з водою,
Туди, де щастя — іграшка нова...
Де збори батьківські — найбільшою бідою,
Де найщиріші вчинки і слова...

Де вірила — живе бабай під ліжком,
Де будять пахощі матусиних млинців...
Де найстрашніший звір — маленька мишка,
Де "двійка" — це кінець усіх кінців...

Мультфільму титри де розчаруванням,
Де я тремтіла, коли грім гримить...
Не вперше прошу й навіть не востаннє —
Верніть мене туди хоча б на мить...
(с)Вікторія Бричкова-АбуКадум

Ти – світ. А, отже, повинна бути.
Усупереч всьому. Попри обставини.
У вогні не горіти. В воді не тонути.
Коли зрадять усі – залишитись останньою.
Ти – світ. Ти не можеш впасти.
Я будував тебе думками і вчинками.
Готував яєчню, італійську пасту,
Закарбовував в пам’яті фотознімками.
Ти – світ. Ти не маєш зникнути.
Тільки не ти. Нехай все інше – ілюзія.
Якби так сталось, я не зможу звикнути.
Коли світ зникає – не залишаються друзями.
Ти – світ. Ти завжди ним була.
Навіть до того, як ми познайомились.
Зі швидкістю кулі по найдовшому дулу
Ввірвалась в життя до мене і в помисли.
Ти – світ. Навіть, ближче до всесвіту:
Така ж неосяжна і незбагненна.
Де би я ще божеволів? Де би то?
Коли ти розчиняєшся і течеш мені в вени.
Ти – світ. Досконалий. Всередині й ззовні.
Ти світ, у якому я мрії будую.
Від найвищого піку і до безодні
Графітом душі я майбутнє малюю.
Ти – світ, який до безтями люблю я.
#Кучерявий

Добавлено спустя 1 минуту 23 секунды: