Гламурная мамочка

Нет, не алкоголь сегодня губит.
Губит человека человек.
И не важно любят нас, не любят.
Постоянно сыпят в душу снег.

Нет, не сигареты нынче душат.
И не наркомания, увы.
Душат те, с кем не поделен ужин,
Те, кто посещают наши сны.

Те, о ком мечтаем вечерами.
Те, кому желаем позвонить.
Эти чувства не сказать словами,
Да и вряд ли нужно говорить.

Те, кто никогда нас не разбудит.
Но о ком мечтаем целый век.
Нет, не алкоголь сегодня губит.
Губит человека человек.

Какие короткие ночи!
Куда так торопятся дни?
Растёт "по часам" мой цветочек.
Сменяют свет солнца - огни,
Мелькают закаты-восходы,
Меняя луну на рассвет,
Плюссуют их в месяцы, годы,
Торопят течение лет..

Коснусь в темноте быстротечной
Губами ладошки твоей.
Как жаль,что дни детства не вечны..
И гонят секунды коней..
Ты скоро совсем повзрослеешь,
А я ,как сегодня, точь-в-точь
Всем сердцем любить тебя буду.
Ты счастье моё! Моя дочь!

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Василь Симоненко

Я очень не люблю, когда мне лгут,
В глаза — одно, а за спиной — смеются.
Когда меня с улыбкой предают,
А сами тут же в верности клянутся.

Я не люблю, когда пообещав,
Обещанное сразу забывают.
Исподтишка наносят мне удар,
Меня же ещё в чём-то обвиняя.

Я не люблю тех сладостных речей,
Которые до ужаса фальшивы.
Держусь подальше от таких людей —
Самовлюблённых, пафосных и лживых!

Гаї шумлять —
я слухаю.
Хмарки біжать —
милуюся.
Милуюся-дивуюся,
чого душі моїй
так весело.

Гей, дзвін гуде —
іздалеку.
Думки пряде —
над нивами.
Над нивами-приливами,
купаючи мене,
мов ластівку.

Я йду, іду —
зворушений.
Когось все жду —
співаючи.
Співаючи-кохаючи
під тихий шепіт трав
голублячий.

Щось мріє гай —
над річкою.
Ген неба край —
як золото.
Мов золото-поколото,
горить-тремтить ріка,
як музика.

Добавлено спустя 50 секунд:
Павло Тичина

***
Я буду той, которую нельзя забыть…
Я буду той, которую нельзя не помнить…
И шлейф духов, и бус тугую нить,
И голос в разговоре телефонном.

Я буду той, чей образ иногда
Тебя будет тревожить в час рассветный…
Я буду пульсом, током в проводах,
Из прошлого таинственным приветом…

Я буду ей, той самой, что забыть
Так сложно в этом мире игр нелепых…
Одной из тысячи, умеющей любить…
потерянным тобою человеком…

Я буду той, о ком будешь мечтать…
С кем сравнивать ты будешь будущих и прежних…
Останусь в памяти, умеющей летать…
Наивной девочкой, живущею надеждой.

Я умею держать ровно спину,
И давно уж не верю словам:
"Я тебя никогда не покину",
"Я тебя никому не отдам".

Обещаний пустых паутину,
Обрываю, не верю словам,
Кто кричал: "Не покину!" - покинул,
Предал тот, кто твердил: "Не предам.."

А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

Ліна Костенко

Добавлено спустя 1 минуту 36 секунд:
Все буває в серці людському -
тихий смуток і гордий гнів,
п'яне щастя і просто втома,
чорний розпач і світлий порив.
І скорбота горя найбільшого,
і гнітючий тягар гіркоти...
Та нема тягаря страшнішого
невагомої пустоти.

Ліна Костенко

«Щасливі»

Щасливі ті, хто мають що сказати,
Коли здається, що весь світ затих.
Щасливі ті, хто пам’ятають дати,
Які колись сказали все за них.

Щасливі ті, хто засинають разом,
І пошепки бажають добрих снів,
А зранку прокидаються відразу
Від найтепліших, найщиріших слів.

Щасливі ті, для кого перешкоди –
Це досвід пережитих вже років.
Щасливі ті, кому зовсім не шкода,
Що підлітковий пил перегорів.

Щасливі ті, хто можуть нерозлучно
Пройти вогонь і воду, й навпаки.
Щасливі ті, хто можуть дуже гучно
Сміятися, не дивлячись в роки.

Сергій Завалко