Гламурная мамочка

Чомусь на речі я вважаю,
Які колись не помічав,
Чомусь нічого не минаю –
Життя дарує безліч барв:
Я бачу роси, цвіт, дерева,
Я бачу голки на сосні,
Милує так краса природи,
Що хочеться співать мені.
Не можу річку оминути –
До неї радо підійду,
Люблю у горах взимку бути –
Хапаю вітер на льоту.
Люблю я сніг, який іскриться,
Люблю я лід, він, як кришталь,
Люблю я ніч, коли не спиться –
Думками відлітаю в даль.
Люблю я сонечко, що гріє
Та навіть, як воно й пече,
Люблю я море, що синіє,
Небесним кольором очей.
Люблю я поле, де пшениці
Високий стигне колосок,
Мені у снах частенько сниться
Широкий простір і лісок.
Живи! Дивись! Насолодися,
Не упускай чудову мить!
Життя прекрасне! Зупинися,
Послухай гай щось шепотить…
P.Krasinchuk
14.10.2017

khalisi

Хто сказав, що старість - це негоже?
Він, напевно, дуже молодий...
Перебути осінь мусить кожен -
Не спинити поспіху годин.
Хто сказав, придумав ненароком,
Що в хвилинах губиться тепло?
Жити цікавіше з кожним кроком,
Скільки б їх позаду не було!...

Хто сказав, що старість - це погано?
Є на все відведений свій час.
Кожен сивий волос - телеграма,
Що вона вже близиться до нас.

Та не треба так цього боятись:
Кожен вік - мільйони почуттів.
Боже, дай усім нам дочекатись
Старості щасливої в житті!

О.Сапріянчук-Маротчак

Засумував я трохи, зажурився…
Мабуть, усе ж, роки беруть своє…
Я десь на роздоріжжі зупинився,
І вже не знаю, – що моє… що не моє…
Я пояснити сам собі не можу,
Чому в житті стається все не так…
Хоч ти скажи всесильний Боже…
Або подай таємний знак…
На підвіконні квіти геть схилились,
Вони так схожі чимось на людей…
Чи ви разом зі мною зажурились? –
Спитався я зів’ялих орхідей…
А в голові думки вітрами віють,
Душа у просторах блукає неземних,
Якщо думками дурні багатіють,
То я не проти бути одним з них…
Спинився час за межами ілюзій,
Та зникла мить за обрій почуттів…
Біжить життя по чорно-білій смузі,
Серед таких же втомлених життів…

Ігор Жулянський

Класний вірш про Миколая, варто всім почитати))
У небі, небі темному,
Де ходить Миколай,
Листів вже назбиралось,
Хоч в вогнище скидай.
А в тих листах написано
Мільйони побажань,
За голову хапається
Старенький бородань.
Колись в молитві радісній
Прохали дітлахи
отримати цукерочки,
ведмедики, ляльки,
Чи пряника, чи коника,
чи книжечку, чи м’яч,
Тепер таке прохають всі,
Що хоч сідай і плач.
Данилко он, з Тернополя,
замовив гіроборд,
І це серед замовлень ще
Далеко не рекорд.
Прохає Настя лялечку,
Таку, немов жива.
І у старця небесного
СивІє голова.
Бо він пройшов крамницями –
Отетерів від цін.
Та ж народити справжню
Дешевше буде всім.
В листі від Олі-скромниці –
Якийсь магічний ЛОЛ,
«І ноутбук» - дописано.
Старець за валідол.
Тут просить Вітя Леґо,
Наталя Чічілав,
Олежик дрон потужний
Для себе забажав.
Іринка хоче епла,
Не старшого, ніж «шість»,
Сашко – боксерську грушу,
щоби зганяти злість,
Ігорчик про навушники
Фірмові попросив,
«Щоб не якась дєшовка» -
в листі наголосив.
Олеся хоче шубку
(і ляльці, і собі),
І золоті прикраси,
і пірсинг на губі,
Василько просить тачку,
щоб їзили батьки…
Поставили задачку
Старому малюки…
і журиться старенький
на хмарці крижаній,
Ніяк не зрозуміє,
коли відбувся збій.
Чи, може, сам і винен,
бо тупо завтикав,
Коли літ з 20 тому
він скромність роздавав.
І діти виростали,
Батьками стали всі,
Не вміють відмовляти
Ні дітям, ні собі.
І просять в Миколая,
без міри, ще і ще,
І забувають часом,
З чого почалось все.
Коли на перше місце
Велична і свята
Ставала дуже скромно
Сердечна доброта.
Коли святий Микола
Від себе відбирав,
А всім нужденним, бідним
У скруті помагав.
…
У небі, небі темному,
Де Миколай живе,
Великий жовтий місяць
Усміхнено пливе.
І старець посміхається,
Багато бачив він…
Листи згрібає жменями –
розпалює камін.
Йому старому й мудрому,
Все видно ізгори.
Він знає – тільки вибрані
отримують дари...

Kat£rjuga