Гламурная мамочка

Ходи в сапогах по намытому полу, рисуй на обоях, прогуливай школу, поспорь со мной, очень внезапно взрослей — я буду любить тебя только сильней.

Набей синяков своим острым коленкам, болтай про майнкрафт, потеряй свою сменку, схвати двести двоек за сто сочинений — любовь моя будет вне всяких сомнений.

Влюбись. Разлюби. Поругайся с друзьями. Стесняйся сказать им, что я — твоя мама. Будь взбалмошным, глупым, наивным, беспечным — я буду любить тебя, маленький, вечно.

Стань выше меня и впервые побрейся. Живи лучше нас раз, как минимум, в десять. Стань взрослым, стань умным, стань добрым и сильным — ты будешь всегда моим маленьким сыном.

Увижу в тебе через годы мальчишку, с румянцем, в сандалях, в коротких штанишках. Ты будешь серьезным, внушительным дядей — но детство останется искрой во взгляде. Я буду хранить его так, как в пещере огонь сохраняли укромные щели. Я буду тебе, сын, хранителем детства, ему не угаснуть, а только воскреснуть в любую погоду, в любую минуту.

Пока я с тобой, я хранить его буду.

Що треба для щастя?

Що треба для щастя? - Це вічне питання,
І відповідь, мабуть, нелегко знайти,
Для щастя потрібні взаємне кохання,
Людина, з якою б весь світ обійти.

Що треба для щастя? - Не гроші, не слава,
Не золото, срібло, не чистий кришталь,
Бо щастя найбільше - усміхнена мама
І татове слово, незламне як сталь.

Що треба для щастя? - Лиш вірного друга,
Який не покине тебе у біді,
Який порадіє з тобою, а в тугу
Утре твої сльози на мокрій щоці.

Що треба для щастя? - Не модні планшети,
Новий телефон, гарний одяг, взуття,
Не пізні гулянки, шикарні бенкети,
А щира людина і дружня сім'я.

Що треба для щастя? - Мабуть, зовсім трішки,
Лиш бачити сонце, радіти зорі,
Лиш кожного ранку піднятися з ліжка,
І мирного неба над нами вгорі.

Руслана Дудич

МАМА, ПОМНИШЬ, ЧТО ТАКОЕ ДЕТСТВО?

Мама, помнишь, что такое детство?
Это на травинке стрекоза.
Это Жанка с Лёшкой по соседству
И твои любимые глаза…

Мама, дай мне ручку, я сегодня
Детство покажу тебе, пойдём!
Помнишь, вкус конфет предновогодний?
Как, смеясь, бежала под дождём?

Мама, не сердись, что я порою
Балуюсь и всё вокруг крушу…
Я в гостях у сказочных героев
О тебе, родная, расскажу…

Расскажу, как гладила животик,
Тот, в котором я заметно рос…
Расскажу, как называешь «Котик!».
Про мгновенья радости до слёз…

Мама, я на утреннике видел,
Как смотрела ты на танец мой…
Если б кто, мамуль, тебя обидел,
Я бы за тебя, поверь, горой!

Мама, приглашаю в детство снова!
Приходи сюда, хоть каждый час…
В детстве есть закон: дороже слова
Блеск счастливый наших детских глаз…

Мама, не смотри печальным взглядом,
Теребя потёртый кошелёк…
Главное, что ты со мною рядом,
Говоришь: «Люблю тебя, сынок!»

Ирина Самарина - Лабиринт.

МаричкА просто божественный стих!!!

А ми з дощем давно на "ти"
і дружба наша непроста.
І дощ мене не засмутить,
нехай він - злива, чи сльота.
Скажу вам більше - це любов,
взаємна, щира, назавжди.
У кожній з наших, з ним, розмов
шепоче дощ: " Пиши, пиши! "
І я пишу, пишу щораз,
під дивну музику дощу.
І з крапель-слів, потоків фраз,
мрійливі вірші я пишу...
На кожну зустріч дощ мені
букети свіжості несе,
натхнення, ніжності піснІ
і ноти роздумів-есе.
Бо, ми з дощем давно на "ти",
З дитинства я його люблю.
Я знаю - небо шле листи
У срібних краплях кришталю!
@ Наталія Паснак( Мельник )
24.09.2018р.