Гламурная мамочка

Вона ставить смайлик щасливий
В переписці в кінці рядочку,
А за ним на екрані точку
І лягає у ліжко безсило...
Вона пише веселий статус
Й виставляє кумедні фото...
І самотньо пірнає в турботи,
А нікому того не пізнати...
Вона відуки пише іншим,
Ставить лайки доволі часто,
А в самої бажання впасти
І не має вже сили більше...
Віртуальність -лише картина...
Людям треба чиясь підтримка,
Не завжди скаже правду картинка,
Бо людині потрібна людина..
Не потрібні теради п'янкі,
Не потрібні друковані літери...
Люди прагнуть так бути зігрітими,
Люди хочуть почути дзвінки...
Не потрібні їй лайки під фото,
Не потрібні фальшиві друзі...
Це насправді лише ілюзія,
Бо людині потрібна турбота...
© Огнєва Інелла

Добавлено спустя 8 минут 27 секунд:
Мамо,а я вже геть доросла...
Давно вже не читаєш ти казки,
Не миєш мені ввечері волосся,
В дарунок не готуєш вже ляльки...
Мамо,а я вже не маленька...
Не плачу, як почую раптом грім...
Я виросла, матусенько рідненька,
Дитинство покидає тихо дім...
Мамо, я вже сама готую,
Ти більш не наглядаєш з сторони...
Мамо,я трішечки сумую,
Роки летять,не спиняться вони...
Мамо, попереду дорога
В непізнане доросле майбуття...
Мамо, в душі моїй тривога
Стою на старті шляху у життя...
"Вчора" вже більш не повернеться...
Мамо,я старша з кожним днем
Серце у грудях тихо б'ється
Й вдячність пече в душі вогнем...
Мамо,я більш не б'ю колінця...
Більше не падаю з паркану...
Мамо, біжить від нас дитинство,
Марно спинять його не стану...
Мамо,ти тільки посміхнися,
Прошу,не треба не сумуй...
Тихо за мене помолися
Й щире тепло моє відчуй...
Мамо, дитинство промайнеться...
Знаєш,нехай уже біжить
Може, до нас колись вернеться
Онукам назустріч прилетить...
Мамо,тебе я цінувати
Буду ,не дивлячись на вік...
Тепло щоранку обіймати,
Завжди прийду на твій поріг..
Мамо,нехай я вже доросла...
Завжди для тебе залишусь
Мила,кудрява і курноса,
Тихо до тебе пригорнусь...
Й знову відчую,що дитина
Зовсім малесенька така...
Швидко летять кудись хвилини
Спинить їх мамина рука...
© Огнєва Інелла

Тихо осінь по місту ходила
І вітала привітно людей...
Розправляла завітряні крила,
Обіймала маленьких дітей,
Усміхалася всім і усьому,
Але їй не всміхався ніхто...
Поспішали забігти додому,
Або швидко сховатись в пальто...
Говорили:"Чому ти настала?
Краще б літу віддала свій час..."
Літо люблять всі, осінь це знала,
А її не вбачають прикрас...
Кожуть:"Холодно стало надворі
І навколо все сіре й сумне..."
Їй це чути образно до болі:
"Чом не люблять так люди мене?"
Вона тихо додолу встеляє
Теплу ковдру із листя м'яку...
Нею осінь дбайливо вкриває
Перед холодом землю вогку...
Вона людям дарує останні
Свої барви й замріяні сни,
Перед тим ,як ,немов по бажанню,
Прийде холод аж ген до весни...
Осінь тихо ходила по місту
І дощами вмивалась від сліз,
Познімала червоні намиста,
Різні барви розсипала скрізь...
І хотіла вже йти вона звідти,
Як почула чийсь голос дзвінкий:
"Яка велич осіннього вітру,
Ароматів п'янкий буревій!
А які кольори неймовірні,
Не доймає вже спека страшна,
А в повітря ,мов масло ефірне,
Хтось пролив ,ах яка це краса!'
Розмовляла так тихо дівчина
І збирала з листочків букет...
Осінь тішилась ,мовби дитина,
І співала із вітром дует...
Вона тихо дівчині сміялась,
Танцювала із листям танок
Із туманом замріяно гралась
І раділа...Створив її Бог!
І нехай є на світі багато,'
Тих ,кому докучає вона,
Хто прогонить мітлою із хати
І погрозить ще добре з вікна...
Та вона буде завше приходить,
По частинці себе роздавать,
Поки знатиме, в світі цим ходить
Хоч одна,що те буде вбачать...
Хай одна ,їй багато не треба,
Осінь хоче відчути тепло...
Вона дивиться сумно у небо
І ховає людей під крило...

Вона робить нас іншими трішки,
Вчить тепло цінувати в душі...
І на сонечку грітись ,мов кішки,
І радіти так щиро красі...
Вона робить нас дітками знову,
Що танцюють під теплим дощем,
Вчить любити тепло свого дому
Й смакувати гарячим борщем...
Вона робить нас трохи поетами
І навіює щемні думки...
Нам співає про мрії куплетами
І торкається вітром руки...

Осінь тихо по місту ходила
І шукала щасливих людей,
Їх ховала під затишні крила
Й колихала ,мов мати дітей...
© Огнєва Інелла

Любов і осінь…

Любов і осінь. Хризантеми в листі.
Як я і ти, мов наші почуття.
Разом серця, без всякої користі.
І так би без упину, без кінця.

Любов і небо. Ніжність поцілунків.
Це ми, в осінніх гріємось вітрах
Й від осені шукаючи рятунку,
Його знаходим у словах, думках.

Любов, кохання. І дерева голі.
А наче ще тепліше, ніж весна.
Міцніш переконань, сильніше волі –
Те, що відчув в мені, й що я в тобі знайшла.

© Жанна Білавич, 31.10.2005

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

ВОЛОДИМИР СОСЮРА

Я вылечусь временем – лучшим из лекарей…
И каждому Бог по заслугам воздаст…
С одной стороны – мне довериться некому,
С другой стороны – хоть никто не предаст.
Теперь я сама себе стала хозяйкою:
Хожу по гостям, где давно не была.
С одной стороны, что разрушилось – жалко мне,
С другой стороны – я уже не могла.
Закрыты все двери и камни все содраны.
Отныне навеки я стала чужой.
С одной стороны, без любви – очень холодно,
С другой стороны – мне спокойней одной…
Пойду, как сумею, своею дорогою,
Не любят, не помнят, не верят, не ждут…
Я знаю одно: лучше быть одинокою,
Чем ждать, что тебя, как всегда предадут…

Запал этот стих, точнее услышала исполнение песни на эти стихи на Хфакторе 8. Вдумайтесь в слова

* * *
Заметался пожар голубой...

Заметался пожар голубой,
Позабылись родимые дали.
В первый раз я запел про любовь,
В первый раз отрекаюсь скандалить.

Был я весь - как запущенный сад,
Был на женщин и зелие падкий.
Разонравилось пить и плясать
И терять свою жизнь без оглядки.

Мне бы только смотреть на тебя,
Видеть глаз злато-карий омут,
И чтоб, прошлое не любя,
Ты уйти не смогла к другому.

Поступь нежная, легкий стан,
Если б знала ты сердцем упорным,
Как умеет любить хулиган,
Как умеет он быть покорным.

Я б навеки забыл кабаки
И стихи бы писать забросил.
Только б тонко касаться руки
И волос твоих цветом в осень.

Я б навеки пошел за тобой
Хоть в свои, хоть в чужие дали...
В первый раз я запел про любовь,
В первый раз отрекаюсь скандалить

Добавлено спустя 51 секунду:
Сергей Есенин

Valusha
Дякую, я вже й забула як люблю Єсеніна