Гламурная мамочка

Как много дней, что выброшены зря,

Дней, что погибли как-то, между прочим.

Их надо вычесть из календаря,

И жизнь становится еще короче.

Был занят бестолковой суетой,

День проскочил — я не увидел друга

И не пожал его руки живой…

Что ж! Этот день я должен сбросить с круга.

А если я за день не вспомнил мать,

Не позвонил хоть раз сестре иль брату,

То в оправданье нечего сказать:

Тот день пропал! Бесценная растрата!

Я поленился или же устал —

Не посмотрел веселого спектакля,

Стихов магических не почитал

И в чем-то обделил себя, не так ли?

А если я кому-то не помог,

Не сочинил ни кадра и ни строчки,

То обокрал сегодняшний итог

И сделал жизнь еще на день короче.

Сложить — так страшно, сколько промотал

На сборищах, где ни тепло, ни жарко…

А главных слов любимой не сказал

И не купил цветов или подарка.

Как много дней, что выброшены зря,

Дней, что погибли как-то, между прочим.

Их надо вычесть из календаря

И мерить свою жизнь еще короче.
Эльдар Рязанов

А ми птахи. Незграбні і безкрилі,
Все не на те ми витрачаємо життя.
Тримаємось за тих, хто нам не милі,
За безцінь продаємо почуття.

Все мало. Мало слів і мало часу,
Де не поткнешся, лиш суцільний гнів.
А до чужого стільки поруч ласих.
Блукаємо у сутінках між снів…

Отямитися би від цього світу,
Що так стискає груди і пече.
Просіяти б оточення крізь сито.
Але нажаль від світу не втечеш.
О. Гріг

Так легко відмовляємо
Собі в коханні.
Заради когось. Всупереч собі.
Не розумієм, що
Як буде нам погано...
Недобре тим, хто поруч-
Найріднішим всім.
Так легко відцуратися
Любові!
Отої, що може все
Спалити навкруги.
Заполонить тебе усього...
А ти, злякався і тремтиш.
Так легко відмовити.
Від страху!
Занадто боїмося змін в житті...
Бо, повертають дороги
Не завжди у щастя.
Буває, у лихому
Приходиться пожить.
Так легко...Справжнього
Не помічаєм.
Нам просто зручно так.
І все...
А спалах той, один
Лиш раз в житті буває
Для чого народилися й живем.

В Сум 01.12.2017

Уже лапатий сніг -
стіною із гори,
Летить кудлата вата,
падає додолу...
Краса ця неймовірна,
що не говори,
Уже перина біла
вкрила землю голу...
Врочистий снігопад,
божественна хода.
Очей не відвести-
надворі справжня казка...
Росте на всіх кущах
біленька борода...
І це зими прихід,
а осені - фіаско...

Автор Ольга Шаварчук

А ти мене спини.
А ти мене поклич.
Зірви собі й мені
Всі маски із облич.

Щоби без перепон,
Без роздумів й вагань.
Аби лиш я і ти
Без зайвих запитань.

Щоб подих у щоку,
А на устах роса.
Щоб руки у руках,
А в серці — небеса.

Щоб так до глибини,
До болю, до межі.
Щоб «Я тебе люблю» —
Не з уст, а із душі.

Щоб лиш для тебе я…
І тільки ти мені…
А ти мене поклич,
Хоча би уві сні.

© Ольга Береза