Гламурная мамочка

Та женщина, которая ушла,
Не будет беспокоить вас звонками
И баловать в субботу пирожками,
Рассказывать, что ночью не спала…
Ей будет абсолютно всё равно,
Что ни одной с рыбалки смс-ки…
Что удочки стары, порвались лески,
А рыбы в речке спрятались на дно…


Та женщина, которая ушла,
Не будет вспоминать объятья ваши
И станет на одну потерю старше,
Но у неё, как прежде, два крыла…
Ручьём не льются слёзы по щекам
От запаха духов чужих и сладких…
Она уйдёт, не бросив взгляд украдкой,
А вместо вас возьмёт себе щенка…


Та женщина, которая ушла,
По центру дартса ваше фото вклеит…
В десяточку без промаха сумеет
Попасть, она б иначе не смогла…
И на страницах ваших, в соцсетях,
Её в гостях не встретите случайно…
И не вздохнёт о вас ночами тайно…
Корабль не хочет знать о якорях…


Вы будете не раз её просить,
Чтоб поняла, открыла и простила,
Под дверью, с орхидеей и текилой,
С козырной клятвой – на руках носить…
Она откроет дверь, не помня зла,
В рубашке не её совсем размера,
Со счастьем на лице, а в сердце с верой…
Та женщина, которая ушла…

Автор: Ирина Самарина-Лабиринт

Danka
сильно

Супер

Стучалось тихонечко утро в окошко
И солнца лучи уже были видны
Болтали ,усевшись на ветке,две кошки:
"Мне кажется, люди все чем-то больны..."
Сказала одна вдруг ,любуясь рассветом
"С чего ты взяла?"- промурчал ей ответ
"А ты присмотрись... Они все ведь с приветом...
И логики в их проведении нет!
К примеру, хозяйка не любит роботу
И каждый день хнычет, что хочет сменить
Но ходит туда порой даже в субботу
Но как это можно вообще объяснить?
Ещё к ней приходят частенько так гости
Она улыбается им во весь рот
Как только ,уйдут перемоет все кости
А после с улыбкою снова примет
Да люди больны,я уверена в этом
Они мало спят и всё время спешат...
Они не любуются вовсе рассветом
Цветов не вдыхают почти аромат...
Я думала вовсе ,что люди слепые
Но нет ,они просто все чем-то больны...
На нас не похожи ,совсем уж другие
И сами страдают от их же войны!
Сами болезни себе назначают...
Тратя потом на лечение жизнь
Знаешь они слишком мало мечтают...
Слишком всё трудно у них ,согласись...
Долго в любви своей не признаются
Зато на родных чуть обидят кричат
И над друг другом порою смеются
И за спиной о других говорят
Редко бывают у них прояснения
Реже ещё чтобы был имунитет
Страшная хворь я скажу без сомнения
Молвила кошка встречая рассвет
"Странные звери..."-мурлыкала кошка
"Как хорошо нам ,что мы не они..."
Утро тихонько стучалось в окошки
К людям ,что были немного больны
© Огнєва Інелла
P.S. зауважте, автору 17 років

Вона гортала сторінки
Давно забутих книг,
Шукала правду між рядків,
Яку ти не зберіг.
Вона хапала в жмені сніг,
Приховувала страх.
В її кишенях- сотні мрій,
Любов- в її очах.
Вона співала про весну,
Читаючи книжки.
А ти любив її одну,
Крізь бурі і роки.
Вона приходила у сни,
Дивилась у вікно.
На тихім березі весни
Любов живе давно.
Анна Плішак (с)

Озирнись навкруги й зрозумій,
Що тебе оточує щастя:
Воно в кожному поруху вій,
У посмішці і у чашці,
З якої ти каву п'єш,
У книжці, яку читаєш.
Щастя не знає меж,
Коли його помічаєш!
Анна Плішак (с)

Добавлено спустя 2 минуты 52 секунды:
Іноді на серці стає важко,
Хочеться так руки опустить
Просто раптом жити стає тяжко...
Прагнеш так від всього відпочить...
Іноді ,здається, ти нещасний
А душа так спрагла вже до змін...
І усе стається так невчасно
І проблеми чавлять з всіх сторін...
В таку мить спинись хоч на хвилину,
Очі ти зведи у небеса...
Там ,де чути гомін соловїний
Там, де спокій ,тиша і краса
І скажи: "Спасибі щиро, Боже!
Дякую, що можу я ходить
Дякую за те ,що бачить можу
Дякую, що є кого любить!
Вибач мені, Боже нарікання
Я людина, а тому і слабкість ця
Знаю ,що проблеми лиш навчання
Завжди поряд поміч є твоя...
Не даєш випробувань,що будуть не під силу
Завжди винесеш з утоми на руках
Буду падати -ти зростиш мені крила
Вже за мить я буду знову на ногах...
Я щасливий ,Боже ,бо ти поряд
У твоїх руках моє життя...
Знаю ти не хочеш мені горя
Знаю серце повне співчуття....
Та цей світ лише земна дорога,
Що веде крізь терни до зірок
Завжди під контролем все у Бога
Кожен вдих наш,кожен новий крок
Дякую тобі за все ,що маю"
Тихо ви до Бога прокажіть
І з новими силами до Раю
З вдячністю і радістю ідіть...
© Огнєва Інелла
P.S. зауважте, автору 17 років

Не руйнуйте душі чужої,
Гострим словом її не губіть...
Адже слово жахливіш зброї ,
Ним так легко людину вбить...
Не руйнуйте чужої мрії,
Хай безглузда вона для вас..
Не вбивайте чиїсь надії,
Не штовхайте у шквал образ..
Знайте ,душу неважко розбити
й розтоптати так легко серця...
Та в людину назад не вселити
Віру людям й надії життя...
Бо людині потрібні крила,
Щоб продовжить життєвий шлях,
Тож давайте в людину вірить,
Тоді хтось повірить у нас!
© Огнєва Інелла

Зустрілася любов на перехресті,
Коли я вже не знала куди йти, -
Всі пройдені шляхи були розтерті,
Душа стомилась від тяжі біди.
Стояла я розгублена і боса,
Стояла і дивилась мовчки в даль.
Та раптом вчулась пісня стоголоса,
Яка прогнала геть мою печаль.
Мені вона дала нові вітрила,
Стежки нові щастям засіяли.
Мене любов ненависті не вчила,
А душу добротою засівала.
16.03.2017
Руслана Ставнічук (с)

Оселилася тиша у місті,
Зруйнувала ілюзію щастя.
І торішнє пожовкле листя
Позривало з облич усі маски.
Небо плакало. Сонце не гріло.
День зруйнований був, наче замок.
Порожнеча собою накрила
Світ, байдужий до всього. Лиш ранок
Розірвав усю темряву світлом,
Запаливши на небі надію
На любов і добробут у світі.
Відпусти. Я дійду. Я зумію.
Я розплющу великі очі
Цього сонного дивного міста.
Воно більше страждати не хоче.
Розлетиться пожовкле листя.
Розлетиться смуток сльозами,
Але щастя повернеться знову.
Не тривож мою душу словами,
Не буди порожнечу зимову...
Анна Плішак (с)

Друзі! Не забудьте, що сьогодні вночі - зорепад!
Нехай всі ваші бажання обов'язково здійсняться!
* * *
Падають зорі серпневі
В кошик нічних сподівань-
Місця замало на небі.
Час настає для бажань,
Що здійсняться неодмінно-
Руку лише простягни
І зірку свою щасливу
До серденька притули.
Анна Плішак (с)

Вона ставить смайлик щасливий
В переписці в кінці рядочку,
А за ним на екрані точку
І лягає у ліжко безсило...
Вона пише веселий статус
Й виставляє кумедні фото...
І самотньо пірнає в турботи,
А нікому того не пізнати...
Вона відуки пише іншим,
Ставить лайки доволі часто,
А в самої бажання впасти
І не має вже сили більше...
Віртуальність -лише картина...
Людям треба чиясь підтримка,
Не завжди скаже правду картинка,
Бо людині потрібна людина..
Не потрібні теради п'янкі,
Не потрібні друковані літери...
Люди прагнуть так бути зігрітими,
Люди хочуть почути дзвінки...
Не потрібні їй лайки під фото,
Не потрібні фальшиві друзі...
Це насправді лише ілюзія,
Бо людині потрібна турбота...
© Огнєва Інелла

Добавлено спустя 8 минут 27 секунд:
Мамо,а я вже геть доросла...
Давно вже не читаєш ти казки,
Не миєш мені ввечері волосся,
В дарунок не готуєш вже ляльки...
Мамо,а я вже не маленька...
Не плачу, як почую раптом грім...
Я виросла, матусенько рідненька,
Дитинство покидає тихо дім...
Мамо, я вже сама готую,
Ти більш не наглядаєш з сторони...
Мамо,я трішечки сумую,
Роки летять,не спиняться вони...
Мамо, попереду дорога
В непізнане доросле майбуття...
Мамо, в душі моїй тривога
Стою на старті шляху у життя...
"Вчора" вже більш не повернеться...
Мамо,я старша з кожним днем
Серце у грудях тихо б'ється
Й вдячність пече в душі вогнем...
Мамо,я більш не б'ю колінця...
Більше не падаю з паркану...
Мамо, біжить від нас дитинство,
Марно спинять його не стану...
Мамо,ти тільки посміхнися,
Прошу,не треба не сумуй...
Тихо за мене помолися
Й щире тепло моє відчуй...
Мамо, дитинство промайнеться...
Знаєш,нехай уже біжить
Може, до нас колись вернеться
Онукам назустріч прилетить...
Мамо,тебе я цінувати
Буду ,не дивлячись на вік...
Тепло щоранку обіймати,
Завжди прийду на твій поріг..
Мамо,нехай я вже доросла...
Завжди для тебе залишусь
Мила,кудрява і курноса,
Тихо до тебе пригорнусь...
Й знову відчую,що дитина
Зовсім малесенька така...
Швидко летять кудись хвилини
Спинить їх мамина рука...
© Огнєва Інелла